Вислови

Висловлювання відомих людей про творчість Григорія Сковороди 

«Творчість Сковороди була визначним явищем в українській культурі. Вона підготовляла шлях Котляревському, Квітці-Основ’яненку та іншим письменникам епохи становлення нової української літератури» (О. Білецький).

«Якби ніхто нічого не знав про Г. Сковороду, якби час не пощадив для нас його рукописні твори…, якби народ не зберіг легенд про його дивовижне життя, якби зосталася одна- єдина його епітафія, то і вона блиснула би для людства спалахом дивовижної сили і осяяння: «Світ ловив мене, та не впіймав!» (І. Драч).

«Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до Києва у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд…» (М. Костомаров).

«Г. Сковорода, мов та Діва Божа, — істина, хто в убогості творив промисел Божий — продовжував рід людський, примножував для власної вигоди чесною працею добро» (М. Жу- линський).

Крилаті фрази Григорія Сковороди

1. Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

2. Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.

3. Не за обличчя судіть, а за серце.

4. Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

5. Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

6. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

7. Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

8. Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

9. Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.

10. Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

11. Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.

12. Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

13. Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.

14. Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

15. Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

16. Що вподобав, на те й перетворився.

17. Не шукай щастя за морем.

18. Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.

19. Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.

20. Як нерозумно випрохувати те, чого можеш сам досягти.

Біографія

 Григорій Савич Сковорода

Український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. 

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.

Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.

З 1738 році — почав навчання у Києво-Могилянській академії.

З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі.

У1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт;

У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови.

1754 – 1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині

Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок 

У 1785 році Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. 

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На його надгробку вибиті (як епітафія)

Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

Сковорода є автором афоризмів:

“З усіх утрат втрата часу найтяжча”,

“Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю”,

“Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий”.

“Сопілка і вівця дорожча царського вінця”

Сковорода навчав що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

Цікаві факти про Григорія Сковороду

• Народився Григорій Сковорода на Полтавщині у родинні спадкових козаків.

• Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного  дня народження.

• Григорій Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже  у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.

• Проте вищої освіти так і не отримав.

• Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

• Його називають зачинатилем жанру байки.

• Писав твори переважно староукраїнською та латинською.

• Надавав перевагу особистій духовній свободі. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання.

• Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.

• Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: “Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся”.

Аналіз байки

 «Бджола та Шершень» аналіз твору (паспорт)

Автор – Григорій Сковорода

Рік написання: 1774.

Жанр: літературна байка.

Тема «Бджола та Шершень»: розповідь про призначення праці в житті кожної людини на прикладі діалогу Бджоли і Шершня.

Ідея «Бджола та Шершень»: возвеличення праці, яка є сенсом щасливого життя; засудження ліні, ледарства, крадіжки.

Основна думка «Бджола та Шершень»: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і т. ін.;

Бджола — це символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться;

Проблематики байки «Бджола та Шершень»

• людина і суспільство;
• сенс життя кожного;
• людське покликання;
• праця і безділля.

Мова байки «Бджола та Шершень»

Мова твору близька до народної, але якщо у вуста Шершня вкладено більше лайливої лексики, то Бджола говорить афористично й красиво. 

Філософська мудрість у творі.

• «Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла».
• «І немає більшої радості, аніж жити за покликанням».
• «Душа, володарка людини, втішається природженим ділом».
• «Веселість серця — життя для людини».

Особливість байки «Бджола та Шершень»

Сюжет цієї байки був поширений у творчості російських байкарів ХVІІІ ст. (наприклад, байка Сумарокова «Жуки и Пчелы».

Написана в дусі ідей прогресивного просвітительства кінця ХVІІІ ст., вона досить повно виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися за природним нахилом.

Композиція «Бджола та Шершень»

Твір складається з двох частин: сюжетної і дидактичної («сили»). Сюжетна частина побудована у формі діалогу між Шершнем, який сміється над працелюбністю Бджоли і над бджолою, яка отримує від праці задоволення. Друга частина («сила») містить тлумачення прихованого змісту першої.

Примітки та корисна інформація

Байка присвячена темі "сродної" праці (автор висловлює свої погляди на життєву необхідність працювати за природними нахилами, здібностями). Твір входить до збірки "Байки харківські".

Зміст та мораль

 Зміст байки «Бджола та Шершень»

Паразит Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Скажи мне, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям користь, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі».

Називаючи дурнем «пана радника», Бджола засуджує тих, хто «крадіжкою добуває» мед. Для неї праця найсолодша річ: «нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо».

Мораль байки проста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує.

«Сила» у байкаря тут вийшла значно більшою, ніж сама фабула. Вона переросла в цілий трактат, пересипаний багатьма фактами з життя, посиланнями на Цицерона, Епікура, біблійними висловами. Тут наявні й автобіографічні елементи: в особі «студента» не важко впізнати самого Сковороду. «Немає більшої радості, аніж жити за покликанням»,— проголошує він.

На підтвердження своєї думки Григорій Савич наводить цілий ряд цікавих прикладів, посилаючись на мисливську собаку, найвеселішу тоді, коли полює на зайця, на домашнього кота, який, зловивши мишу, не їсть її, нарешті, на замкнену в достатку бджолу, яка вмирає з нудьги, бо не може літати по цвітоносних луках. Байкар переконує, що нема гірше, як купатися в достатку і смертельно мучитися без природного діла, і нема більшої радості, як жити за натурою.

«Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним»